Варто піднятися навіть невеликому вітру, як за рахунок тертя повітря об поверхню води в океані виникають завихрення. Тиск над водною поверхнею стає нерівномірним, з'являються брижі, а потім утворюються хвилі. Якщо вітер продовжує підсилюватися, хвилі дуже швидко, особливо на відкритих океанських просторах, досягають великої висоти. Небезпека штормових хвиль добре відома всім мореплавцям, і сучасні судна сконструйовані так, що можуть витримувати навіть найлютіші бурі. Але це в тих випадках, коли екіпаж готовий зустріти удар стихії віч-на-віч, у повній готовності. А якщо небезпека підкрадається за ясної погоди, без-
шумно й цілком зненацька?
Розповіді моряків про те, що в цілком пристойну погоду посередині океану до корабля раптово та безшумно підбиралася вертикальна стіна води заввишки з дев'ятиповерховий будинок і буквально «злизувала» його з поверхні, тривалий час здавалися вченим-океанологам
абсолютно неймовірними. Однак із появою високошвидкісних фотоапаратів та інших точних приладів, блукаючі хвилі-убивці було виявлено. В 1993 р. у Біскайській затоці було сфотографовано хвилю заввишки майже в 30м, що підбирається з корми до суховантажного судна.
В 1995 р. така ж сама хвиля-монстр обрушилася на норвезьку плавучу бурову установку в Північному морі. Удар був такої сили, що шість із восьми якірних ланцюгів, що втримували установку над місцем буріння, було розірвано, а бур і колона труб зламалися як сірники. У липні 2004 р. під удар подібної хвилі потрапив супертанкер «Ессо Лангедок». Гігантський вал підкрався до судна іззаду, накрив його та зніс із палуби всі надбудови. Дослідникам океану довелося визнати, що загадкові суперхвилі — їх назвали «фриками» (від англійського слова «freak» — «блукаючий») — існують. Вони справді виникали буквально з нізвідки та зникали в нікуди. І при цьому досягали заввишки 35 м і більше, миттєво відправляючи на дно невеликі судна й ушкоджуючи великі. Учені обчислили, що подібні хвилі в океані здатні виникати
тільки в унікальних випадках — раз на кілька століть, — однак повідомлення про них приходили набагато частіше — кожні місяць-два. Для того щоб розібратися з «фриками», в 2004 р. Європейське космічне агентство використало відразу кілька супутників для спостереження за поверхнею Світового океану, й усього за три тижні в різних районах було виявлено більше десятка блукаючих хвиль-гігантів.
Однак і досі немає відповіді на запитання, як і чому виникають «фрики». Швидше за все, їхня поява пов'язана із «зустріччю» у водній товщі невеликих хвиль різної спрямованості, за якої їхня енергія складається та підсилюється. Цікаво, що суперхвилі мають вигляд не тільки вели-
чезних «водяних пагорбів» і «стін», але й глибоких западин у поверхні океану. При цьому вони зовсім не залежать від звичайного хвилювання й мають ширину менше кілометра.
шумно й цілком зненацька?
Розповіді моряків про те, що в цілком пристойну погоду посередині океану до корабля раптово та безшумно підбиралася вертикальна стіна води заввишки з дев'ятиповерховий будинок і буквально «злизувала» його з поверхні, тривалий час здавалися вченим-океанологам
абсолютно неймовірними. Однак із появою високошвидкісних фотоапаратів та інших точних приладів, блукаючі хвилі-убивці було виявлено. В 1993 р. у Біскайській затоці було сфотографовано хвилю заввишки майже в 30м, що підбирається з корми до суховантажного судна.
В 1995 р. така ж сама хвиля-монстр обрушилася на норвезьку плавучу бурову установку в Північному морі. Удар був такої сили, що шість із восьми якірних ланцюгів, що втримували установку над місцем буріння, було розірвано, а бур і колона труб зламалися як сірники. У липні 2004 р. під удар подібної хвилі потрапив супертанкер «Ессо Лангедок». Гігантський вал підкрався до судна іззаду, накрив його та зніс із палуби всі надбудови. Дослідникам океану довелося визнати, що загадкові суперхвилі — їх назвали «фриками» (від англійського слова «freak» — «блукаючий») — існують. Вони справді виникали буквально з нізвідки та зникали в нікуди. І при цьому досягали заввишки 35 м і більше, миттєво відправляючи на дно невеликі судна й ушкоджуючи великі. Учені обчислили, що подібні хвилі в океані здатні виникати
тільки в унікальних випадках — раз на кілька століть, — однак повідомлення про них приходили набагато частіше — кожні місяць-два. Для того щоб розібратися з «фриками», в 2004 р. Європейське космічне агентство використало відразу кілька супутників для спостереження за поверхнею Світового океану, й усього за три тижні в різних районах було виявлено більше десятка блукаючих хвиль-гігантів.
Однак і досі немає відповіді на запитання, як і чому виникають «фрики». Швидше за все, їхня поява пов'язана із «зустріччю» у водній товщі невеликих хвиль різної спрямованості, за якої їхня енергія складається та підсилюється. Цікаво, що суперхвилі мають вигляд не тільки вели-
чезних «водяних пагорбів» і «стін», але й глибоких западин у поверхні океану. При цьому вони зовсім не залежать від звичайного хвилювання й мають ширину менше кілометра.
Комментариев нет:
Отправить комментарий