Переміщення вод Світового океану

       

Вода у Світовому океані переміщається у всіх напрямках: вертикально й горизонтально, змінюється рівень її поверхні, виникають вихрові рухи, утворюються теплі та холодні шари. Ті, хто вперше опинився на морському березі, з подивом спостерігають за дивним явищем природи. Здавалося б, кілька годин тому тут був пляж, а зараз хлюпають хвилі. Або навпаки — море раптово починає відступати, й оголюється кам'янисте дно, покрите водоростями.
Протягом доби, а точніше — за 24 год 50 хв, рівень води в тому самому районі Світового океану двічі піднімається й двічі опускається. Океан, немов величезна жива істота, робить два «вдихи» і два «видихи». Цей ритмічний рух, що не залежить від вітру, називається припливами та відливами. У відкритому океані припливна хвиля майже непомітна, а на узбережжі, особливо у вузьких затоках і гирлах річок, вона може досягати декількох метрів.
         Ще стародавні греки помітили зв'язок між рухом Місяця по небу та припливами. Але лише в 17 столітті видатний учений Ісаак Ньютон зумів пояснити це явище в усій його складності.
Якби нам удалося поглянути на Землю збоку, ми могли б помітити дві «опуклості», що перебувають на протилежних кінцях планети. Зрозуміло, з космосу роздивитися їх практично неможливо, але вони існують, і це відчувають жителі приморських районів нашої планети
Одна з «опуклостей» розташовується на тому боці Землі, що в цей момент є найближчим до Місяця, інша — на протилежному боці, найвіддаленішому від нашого супутника. Складається враження, що під впливом сили притягання Місяця по поверхні Землі — по морю та суші — бі-
жить хвиля, що складається із земної речовини.
        Припливи утворюються під впливом сил притягання Місяця та Сонця, а також відцентрової сили, пов'язаної з обертанням Землі та Місяця навколо загального центру мас. Причому головну роль тут відіграє Місяць. Сонце, хоч його маса й більша за масу Місяця в 27 млн разів, перебуває в 390 разів далі від Землі, ніж Місяць. У результаті сила притягання маленького Місяця виявляється в 2,2 рази більшою, ніж притягання Сонця. У Світовому океані припливи проявляються набагато сильніше, ніж у твердій земній корі — але навіть на відкритих просторах океану різниця рівнів поверхні припливу та відливу становить усього близько 40 см. Справжній масштаб цього явища стає помітним біля берегів, де через набігання припливної хвилі на тверде дно її висота різко збільшується. На узбережжі Західної Європи рівень припливу досягає 3—7 м, а найбільша на Землі різниця між рівнем припливу та відливу зареєстрована в затоці Фанді в Канаді, вона становить 18 м.
        У вузьких протоках між островами або островом і материком припливна хвиля створює бурхливу течію та потужні вири. Найвідоміший із таких вирів утворюється в протоці між Лофотенськими островами та узбережжям Норвегії. Він має ім'я Мальстрем, що в перекладі означає «дурна течія». Сама протока за формою нагадує гігантську лійку близько 250 км завдовжки. Припливна течія стрімко вривається сюди, утворюючи гігантський вир, про який моряки розповідають чимало страхітливих історій. Ревіння виру під час припливу чутне за кілька кілометрів, а обертові хвилі утворюють непередбачувані завихрення та безліч дрібніших вирів. Навіть великі сучасні судна намагаються обминати Мальстрем.