В пошуках прісної води

       Усім відомо, чому вода в морях і океанах солона. Ріки, протікаючи по поверхні суші, вимивають із гірських порід різні солі. Підземні води також містять чимало розчинених солей, які вони «прихоплюють» із собою в більш глибоких шарах земної кори. Потрапляючи в море, вода випаровується (чим більшою є водна поверхня, тим вища швидкість випаровування з неї), а солі та домішки залишаються в морській воді.
      У природних умовах вода завжди містить розчинені солі, гази й органічні речовини. При концентрації солей до 1 г/кг вода вважається прісною, до 25 г/кг— солонуватою, більше 25 г/кг— солоною. Солоність морської води становить близько 35 г/кг. Найбільше солей у воді соляних озер і глибинних підземних джерел — від 300 до 600 г/кг. Завдяки сформованій за мільйони років природній рівновазі між випаровуванням і надходженням води у Світовий океан, концентрація солей у ньому в середньому залишається постійною, хоча в різних частинах земної кулі трохи відрізняється.

У ВІДКРИТЕ МОРЕ ЗА ПРІСНОЮ ВОДОЮ

        Дивно було б шукати питну воду у відкритому морі. Але саме так роблять рибалки, які живуть на околицях ліванського міста Тріполі: беруть відра та діжі, сідають у човни й відчалюють. Приблизно за 500 м від берега з морського дна тут б'ють потужні прісноводні джерела, причому настільки холодні, що теплолюбні середземноморські риби в цій воді просто гинуть. Пояснюється це явище просто: навесні й улітку сніги та льоди в горах Лівану починають швидко танути, однак тільки чверть об'єму цієї води використовується для зрошення долин. Потала вода, просочуючись у ґрунт, потрапляє у водоносні шари та підземні ріки, які виходять із глибин на поверхню на морському дні. У протоці, що з'єднує Мексиканську затоку з Карибським морем, біля берегів півострова Юкатан із дна моря також б'ють холодні прісні ключі. Коли такі джерела розташовуються не дуже глибоко, прісна вода, що легше солоної, піднімається вгору й утворює своєрідні лійки та «вікна», з усіх боків оточені теплою солоною водою. Такі водяні споруди добре видно з повітря. Це явище вперше було описано видатним натуралістом і мандрівником Олександром Гумбольдтом (1769—1859). Біля берегів Куби вчений відшукував у морі прісні джерела, орієнтуючись на скупчення морських ссавців ламантинів, які уникають занадто солоних вод.

ФОНТАНИ В ГЛИБИНАХ

       Біля берегів Франції, в районі міста Канн, прісна вода під високим тиском виривається з морського дна на глибині 162 м, а неподалік від італійського міста Сан-Ремо таке ж саме джерело б'є на глибині 190 м. В Адріатичному морі виходи прісної води виявлені навіть на глибині 700 м! А поблизу грецького порту Неаполіс «підводний фонтан» б'є на зовсім невеликій глибині — близько 20 м. Однак потужність потоку прісної води така, що навіть на поверхні він збиває з курсу невеликі судна. Чимало підводних джерел є й у Чорному морі — біля мису Форос, між Симеїзом і Балаклавою, в Одеській затоці.